Україна отримає шанс повернути Крим та Донбас, над самою Росією нависла загроза вторгнення

Незважаючи на позитивну для України новину про те, що Росія відводить частину свого війська від наших кордонів, західні лідери – президент США Джо Байден та прем’єр Британії Борис Джонсон – кажуть, що ситуація залишається дуже крихкою. Деякі ЗМІ, як і раніше, повідомляють про нові плани можливого вторгнення Росії в Україну. Зростає і кількість авіакомпаній, які на тлі таких тривожних повідомлень зупиняють польоти над українською територією.

«Телеграф» обговорив зі спікером Міжнародної волонтерської спільноти InformNapalm Михайлом Макаруком ситуацію з гіпотетичним вторгненням, а також російсько-український конфлікт загалом і останні дії Заходу (інтерв’ю було записано до заяви РФ про відведення частини своєї техніки та військових).

РФ нічого не зможе з нами зробити, якщо не буде дестабілізації всередині України

– Що зараз відбувається на українсько-російському кордоні?

– З останнього примітного – переміщення біля села Красний Хутір (Білгородська область РФ), трасою Білгород-Харків, артилерійської колони, яка рухалася у напрямку міста Валуйки. Це найбільш цікавий для москалів напрямок: Валуйки-Куп’янськ-Сєвєродонецьк. Але наш Генштаб готовий до цього.

Тож бачимо просто метушню зі спробами переміщення деяких підрозділів. Підтягнули гелікоптери в рамках навчань.

По суті йде велика гра, у тому числі з нагнітанням інформаційної складової.

— Чи росіяни підуть на повноцінну військову операцію?

– Сил недостатньо. Недарма вже жартують, що скоро підтягуватимуть до кордонів з Україною сім’ї військовослужбовців з дітьми. Щоб показати як їх багато. При цьому все це стягування і перекидання — навряд чи тільки налякати нас.

Справа в тому, що найближчі 5-10 років для РФ загрозу – з можливими військовими діями та захопленням територій – представляє Китай. У географічному плані в Росії там такі самі великі проблеми, як були в СРСР. Є такі залізничні й автомобільні лінії, які якщо перерізати, то Далекий Схід опиниться в ізоляції.

Тому й перекидають, наприклад, із Тихоокеанського флоту підрозділи морської піхоти до Білорусі. Адже лише практичним шляхом можна з’ясувати, скільки сил і коштів і за який час ти можеш перекинути. І приціл тут не на Україну, а на гіпотетичну війну з Китаєм.

Обкатають, думаю, як із Калінінграда чи Чорноморського басейну перекинути сили та кошти на Тихоокеанський рубіж.

Росіяни тренуються, мають свої теми. Заодно нас і Захід лякають. Але ж ми, українці, їх давно не боїмося. І на відкрите вторгнення вони не наважуватимуться.

– Чому ні?

– Вони нічого не зможуть із нами зробити, якщо не буде дестабілізації всередині України. Не можна захопити місто-мільйонник, якщо там не буде підтримки такої окупації. А її нема – і не буде. Щоб отримати таку підтримку, мають бути потужні псевдо-політичні організації, а то й відверто колаборантські. Але в Україні вже сформувався такий пласт суспільства, що якщо ти будеш кричати «Росія, прийди!», можна легко і швидко вирушити на зустріч з Гіві, «Моторолою» та іншими окупантами, які вже відправлені на той світ. Простий приклад – в Одесі напівсепарська організація «Держава» захотіла провести мітинг. Він протримався близько півгодини. Прийшли пацани, що пройшли Майдан та АТО – і культурно попросили прибрати прапори та намети. Що «державники» одразу і зробили.

Ну, а те, що відбувається зараз навколо України, весь цей потік повідомлень на кшталт «ось-ось і Росія вторгнеться», всі ці припинення польотів та відгуки дипломатів – класична, фундаментальна, колосальна інформаційна операція. Коли нами – українським суспільством – грають усі. Мені дуже у цьому сенсі подобається інтернет-мем. Україна у 2014 році «на нас нападають, усе, капець», а Захід – «глибоке занепокоєння». Ситуація 2022 року з точністю навпаки: Захід кричить, що росіяни ось-ось вторгнуться, а Україна висловлює глибоке занепокоєння. Наше суспільство поводиться досить розумно. Не піддається паніці. І головна проблема серед активної частини населення зараз – як отримати зброю, де її купити.

Усі вже визначилися – хто і що робитимуть, якщо вторгнення таки трапиться. Хто бігтиме (сам чи з дружиною, дітьми). А хто залишиться бити агресора.

Є серйозні питання щодо проросійської позиції низки європейських країн

– А що з можливим загостренням на Донбасі, про яке говорить низка експертів?

– Там традиційно продовжуються провокації. Але різкого загострення я не прогнозую. Так, інформаційні смітники окупантів сповнені повідомленнями у стилі «українці обстріляли те, це», «прийдуть західні ПВК», «прибули польські найманці», «весь восьмий полк спецназу». Намагаються провокувати на локальну битву. Але нічого не виходить. І не вийде.

– Чому саме цей тиждень називають вирішальним у плані можливої ескалації?

— Збіглася низка моментів. І закінчення Олімпійських ігор. І закінчення російських навчань у Чорному морі. І закінчення російсько-білоруських сухопутних військових навчань. Нагнати зайвий раз – чому б і ні? Із серії: а раптом в Україні щось зламається і хтось злякається. Вісім років ми вже живемо в цьому. Не лякалися і не збираємось.

– Але таке враження, що нагнітає саме Захід. Особливо США та Великобританія. З чим це пов’язано?

– Справа в тому, що у Європі – неоднозначна позиція щодо ставлення до РФ. І тут би я наголосив на класній роботі українського посла в Німеччині – Андрія Мельника. Його постійні заклики до керівництва ФРН надати Україні зброю, його публікації про лицемірство Німеччини, яка не надає українцям зброю для самооборони проти російського військового наступу, тоді як тільки у 2020 році до Росії на суму 366 мільйонів євро поставила товари подвійного призначення, викликають серйозний резонанс. Причому не лише в українському та німецькому суспільстві, а й взагалі у світі. Справді, виникають серйозні питання щодо проросійської позиції низки європейських країн – Франції, Німеччини, Угорщини, Іспанії. І американці разом із британцями шляхом, зокрема, такого нагнітання, яке ми бачимо навколо України та Росії, вибудовують єдину позицію колективного Заходу. Правильну позицію. Позицію, що Росія – агресор. І це мають визнати усі.

Україні треба скористатися майбутньою зміною російських еліт

– Як події навколо України можуть розвиватись далі?

– Можуть якісь дурні спробувати розкрутити штучний «майдан» з метою розгойдування ситуації. У результаті – відгрібуть.

Чесно – мені подобається, як зараз діє українська влада.

Росіяни оголосили навчання у Чорному морі. Ми робимо дзеркальний крок – теж проводимо навчання.

Росія оголошує навчання у Криму – ми проводимо навчання Нацгвардії біля адмінкордону.

Росіяни влаштовують разом із білорусами навчання у районі Чорнобильської зони. Спецпідрозділи нашої Нацгвардії проводять потужні навчання там – але на нашій території.

Росіяни намагаються зробити казус беллі (привід для війни) із можливим підривом «українськими диверсантами» Кримського мосту. Про ці плани писала і команда InformNapalm, і тепер заявив секретар РНБО Олексій Данилов. Тобто ми вже зіграли на випередження. І коли ти ось так криєш усі російські «козирі», агресор опиняється в безвиході. Вони просто не знають, що робити далі. А нам це вигідно. При масовій енергетичній кризі, яка, перш за все, вигідна РФ, російська влада витрачає гроші не на зміцнення економіки та підняття життєвого рівня населення, і навіть не на модернізацію армії, а на підтримку всіх цих навчань, перекидання військ тощо. На створення видимості «великої та могутньої». Фактично – гроші у трубу.

– Чого в найближчому майбутньому чекати від усієї цієї великої геополітичної гри, де грають і нами?

— Поки невідомо. Однозначно лише те, що для будь-якої української влади спроба відмежування від НАТО буде рівнозначною політичному самогубству. Як і спроба «подружитися» із Росією. Вісім років війни ніхто не забуде. Упевнений, що попереду на нас чекає дорослішання українського суспільства, нарощування військового потенціалу, реформи СБУ, розвідорганів, поступовий розвиток економіки.

А в РФ якраз посилюватиметься регрес. Путіну — 69 років, Патрушеву (секретар Радбезу РФ) — за 70. Їх верхівка нагадує ДКНС (Державний комітет з надзвичайного стану в СРСР — самопроголошений орган влади в СРСР, що існував з 18 по 21 серпня 1991 — ред.). Там тоді теж сиділи дідусі з тремтячими руками.

Протягом 5-10 років у Росії настає кардинальна зміна еліт. Внаслідок чого, гадаю, ми будемо готові звільняти і Крим, і Донбас.

Оскільки в РФ, наголошую, далеко не така хороша, як переконують їхні пропагандисти, соціально-економічна та демографічна обстановка. І вежі Кремля – колишні чекісти та грушники (від ГРУ – Головне розвідуправління) знову не проти розіграти міжетнічну карту. Ту саму, яку розігрували, коли приводили Путіна до влади. Перша та друга війна з незалежною Ічекрією були всіляко підтримані тоді окремими вежами Кремля для створення нового образу лідера.

— А де в Росії може зрештою «палахнути»?

— Тут варіантів вистачає. Як мінімум, є така потенційна «гаряча точка» як Татарстан, який має, до речі, свого президента, свою Конституцію. І взагалі, якби не грамотна та дипломатична політика Єльцина свого часу, Татарстан був би давно незалежною державою. Там є нафта, промисловість, бажання власної державності. Є потужна моноетнічна група.

А є ще й Башкоркостан зі своїми величезними природними ресурсами та моноетнічною групою.

Є республіки Північного Кавказу, які теж не проти мати незалежність.

Є Сибір зі своїми протестними настроями у стилі «досить годувати Москву!». Адже всі гроші йдуть саме до Москви. У чому феномен екс-губернатора Хабаровського краю Сергія Фургала, чому за нього вийшли на протести?

Суть у тому, що люди побачили – є чиновники, які здатні аналізувати та робити щось для своїх регіонів. А не просто годувати Москву. І коли в Кремлі помітили зростання Фургала, це багатьом не сподобалося. І його за свавіллям прибрали-арештували.

Але Москва – це Росія. Не може один регіон постійно жити за рахунок інших. Рано чи пізно ситуація рване.