Розірвати відносини з Росією: якою має бути відповідь на рішення Кремля

Незаконне і злочинне рішення Владіміра Путіна визнати державну незалежність ОРДЛО (я відмовляюся вживати назви утворень у тому вигляді, в якому вони наведені в російських джерелах, і закликаю співгромадян слідувати моєму прикладу!) не було неочікуваним.

Ми вже бачили визнання документів і рішень окупаційної адміністрації, визнання автомобільних номерів, масову роздачу російських паспортів… Усе це красномовно і неспростовно свідчило, що після провалу ідеї створення так званої «Новоросії» у Кремлі завжди вважали одним з основних варіант «визнання» тих тимчасово окупованих територій України, які їм вдалося загарбати силою.

Для цього Росія штучно і примусом створила масу власників російських паспортів в Україні, щоб потім їх «захищати».

Це ми бачили в Криму, так сталося і з ОРДЛО.

Апологети російських наративів в Україні люблять пускати крокодилові сльози, ніби байдужість української влади підштовхнула наших громадян до російського громадянства. Це звичайнісінька брехня, бо, по-перше, для мешканців окупованих територій були створені усі умови вирішення правових та інших питань на території України (в питаннях освіти і в деяких інших умови для мешканців ТОТ були і залишаються навіть більш пільговими у порівнянні з іншими громадянами України), а, по-друге, як свідчить практика, коли у Росії немає цивільних громадян для захисту, вона не посоромиться завести на окуповану територію своїх військовослужбовців, щоб потім їх захищати – як це було в грузинській Осетії.

Україна не мала дієвих способів зупинити це рішення Росії.

Єдиним дієвим способом відмовити Росію від незаконних дій залишається сила. Української сили все ще замало, щоб переламати російську силу.

З одного боку, незаконне рішення Росії, яке не має шансів будь-коли бути визнаним не лише Україною, але і більшістю світового співтовариства, мало що змінило по суті: ОРДЛО були окуповані Росією, такими ж і залишились.

З іншого боку, черговий міжнародний злочин Росії створює можливості для серйозного переформатування військової, політичної та дипломатичної ситуації навколо війни на Сході України.

Деякі з цих наслідків можуть бути і цілком карикатурними. Наприклад, сизифова праця об’єднання «двох молодих народів» в якийсь єдиний «народ Донбасу» (одне невідомо що все ж таки легше адмініструвати, ніж два) потребуватиме титанів на кшталт Олега Царьова чи, можливо, самого Віктора Януковича.

Проте смішне на цьому закінчується.

Путін ніби отримав цим рішенням свою невелику перемогу, яка дозволить послабити напругу.

Але чи хоче послаблення напруги Путін?

Хід засідання радбезу РФ засвідчив, що війну на Сході Україну російська верхівка бачить винятково маленьким актом у великій драмі торгів зі США. Додаткові аргументи тиску на Штати будуть потрібні й далі. Тому війська на українському кордоні залишаться. Спершу – щоб забезпечити безперешкодність втілення рішення про визнання ОРДЛО. Далі – щоб допомогти новоутворенням реалізувати їхні «конституції», які стверджують, що межа їхніх територій – це адмінкордони Донецької та Луганської областей України.

Така думка відверто прозвучала в ході засідання радбезу РФ з вуст міністра внутрішніх справ.

І це може бути справою техніки – чи організувати від «імені України» провокації, як це ми спостерігаємо останніми днями, а потім надати військову допомогу щойно визнаним маріонетковим «державам». Чи допомогти просунутись вглиб української території, а далі поставити регулярні війська в якості «миротворців» між ЗСУ та збройними формуваннями ОРДЛО.

Завдання військових ударів на кількох напрямках в якості відволікаючих факторів цілком може бути частиною планів.

Тому не варто очікувати на деескалацію, а навпаки – треба готуватися до скорої війни.

На дипломатичному фронті ситуація виглядає більш сприятливою для України.

По-перше, втрачають будь-який сенс кабальні зобов’язання в рамках Мінських домовленостей. Щоправда, і тут є нюанс – Мінські домовленості – це і протокол про лінію розмежування, яку Україні якраз змінювати сенсу немає. Проте, справедливості заради, проблема «кордону» між Україною та новоутвореннями, найімовірніше, вирішуватиметься силою.

По-друге, мобілізується міжнародна підтримка України. І знову не без «але».

З усіх точок зору рішення РФ про визнання ОРДЛО є незаконним та фактично поглиблює агресію проти нашої держави.

З іншого, формального боку, Росія не вела бойових дій. Тому питання реакції США та ЄС на нові зазіхання Росії залишається, як на мене, відкритим. Судячи зі зверхньої інтонації Дмитра Медведєва при обговоренні питання реагування світу на дії Росії, ця держава також вважає, що не все так однозначно трагічно. Тому застосування нових дієвих санкцій проти РФ – це радше нове завдання, ніж результат ситуації, що склалася.

Отже, стара нова ситуація набуває динаміки, потребуватиме надзусиль Збройних сил та усього народу України, щоб не допустити нових територіальних втрат, та не менш серйозних зусиль дипломатії, щоб обернути поразку на перемогу.

А першим символічним кроком української дипломатії має стати перезріле рішення про розрив дипломатичних відносин з Росією.

Це навряд чи пояснить мадам Матвієнко, «що взагалі поганого Росія зробила для України?», зате продемонструє світу і партнерам, що напівкроки нам більше пропонувати не потрібно.