Курськ? Бєлгород? Білорусь? Придністров’я? Генерал Романенко назвав найкращу нову ціль для «козацького рейду» ЗСУ

Просування Сил оборони в Курській області сповільнилося. Країні-окупанту Росії вдалося зібрати сили для протидії українському наступу, зокрема завдяки перекиданню на Курщину військових з українського фронту. Проте ворог, як і раніше, продовжує успішно атакувати на найбільш пріоритетній ділянці фронту, на Покровському й Торецькому напрямках.

Що в цій ситуації було б найдоцільнішим для Сил оборони? Продовжувати діяти на території РФ? Увійти до Білорусі для створення буферної зони? Жоден із цих варіантів не можна назвати найкращим. Насамперед необхідно зупинити ворога на сході нашої країни. А далі, за наявності достатніх сил та засобів, здійснити “козацький рейд” у Придністров’я.

Таку думку висловив ексзаступник начальника Генерального штабу Збройних сил України, генерал-лейтенант Ігор Романенко.

– Глава Сумської ОВА Олексій Дрозденко заявив про те, що перший етап операції ЗСУ в Курській області пройшов краще, ніж очікувалося, але це лише початок, попереду ще кілька етапів. Чи можете ви припустити, якою є кінцева мета цієї операції? І чи може вона бути розширена на інші області РФ?

– Справді, за низкою ознак можна зробити висновок, що перший етап підходить до завершення. Впали темпи просування вперед, насамперед у зв’язку з тим, що зріс опір російських сил.

Росіяни пройшли певні етапи організації цього опору. Перший етап – залучення ФСБ, прикордонників, строковиків. Їх наші Сили оборони обійшли досить легко. Другий етап – посилення у сусідніх областях, але це не врятувало ситуацію, наші просувалися далі. А на третьому етапі вони почали перекидати підготовлені частини з фронтів, і це далося взнаки.

Щоб не послабити ситуацію на українському фронті, росіяни брали, як правило, батальйони. Так зібрали різні підрозділи на Курському напрямку. Але це необхідно взяти під управління, довести до певної міри керованості. Усі ці процеси також потребували часу.

Зараз ми спостерігаємо четвертий етап, коли сили та засоби збирають звідусіль. Це, зокрема, й африканський корпус, і сили з Калінінградської області, й частини з-під Мурманська.

І все це починає позначатися на ситуації з операцією ЗСУ. За оцінками західних фахівців, щоб зупинити просування української армії, необхідне угруповання близько 20-25 тисяч, враховуючи, що українське угруповання може налічувати 10-15 тисяч досить підготовлених та досвідчених бійців.

Для нарощування зусиль на Курщині ми ввели другі ешелони. Тепер напружені бої йдуть не тільки на напрямках Рильськ, Льгов, Курчатов, Курськ, але й на перспективніших, на мій погляд, на захід від району, де сьогодні розміщуються наші сили – на захід від Тьоткіно та на північ. Росіяни відводять звідти війська, бо для них це мішок із такими кордонами: кордон України, нинішній кордон Сил оборони на сході та річка Сейм на півночі з трьома мостами. Вранці 19 серпня пабліки окупантів повідомили, що розбито третій західний міст. Останнім часом саме через цей міст росіяни цілодобово виводили свої війська, змішувалися з цивільним населенням. Це їхній випробуваний прийом.

За різними оцінками, в районі Тьоткіно вони мали близько 2,5 тисяч. Скільки вони встигли вивести, невідомо, але точно, що вивели не всіх. Росіяни намагаються форсувати, але у цьому своєрідному мішку надавати їм допомогу досить складно логістично. І вони розуміють, що зараз головне вийти й організовувати оборону на іншому березі річки Сейм.

А там 700-750 квадратних кілометрів. Якщо до 1500 квадратних кілометрів, які ЗСУ взяли під контроль, додати ці 750, – це суттєво.

Що ж до відкриття фронту на інших напрямах, це можна було б зробити, це доцільно, якби були резерви й ресурси. Ми могли б закріпитися на Курському напрямку й перейти до наступного, тобто не давати росіянам можливості прийти до тями та реагувати.

Але в нас дуже важке становище на сході. Там необхідно концентрувати засоби ураження й бити, бо противник там не лише захоплює населені пункти. Є загроза загарбання підходів до серйозних агломерацій.

Я маю на увазі Торецьк – бої йдуть уже в місті, й Покровськ, куди протягом останніх кількох діб просуваються окупаційні війська. Погіршилася ситуація у Вугледарі. Півтора року вони не могли його взяти, але тепер зі сходу та півночі росіяни просуваються та становлять для нас загрозу.

– Як ви розцінюєте доцільність створення подібної буферної зони на території Білорусі? Адже ми пам’ятаємо, як на початку повномасштабного вторгнення Росії окупаційні війська рухалися з білоруського напряму.

– Ні, я гадаю, що для нас це недоцільно. Лукашенко під впливом Путіна вправляється із переміщенням військ, погрожує Польщі тощо. І заявляє: щойно українські війська перетнуть кордони Білорусі, він застосує ядерну зброю, до якої той не має стосунку, крім території, на якій вона розміщена. Білорусам ніхто не передавав ядерної зброї – все одно вона під контролем РФ.

Тому всі ці заяви та дії Лукашенка – пропагандистське нагнітання, щоб ми тримали серйозний контингент у напрямку Білорусі та не залучили його в інших дуже важливих для нас місцях, наприклад, на сході.

– Ви сказали про активність ворога на сході нашої країни. Чому ми не бачимо прямого зв’язку між операцією ЗСУ в Курській області й кількістю сил та засобів ворога на території України? Масового перекидання окупаційних військ на Курський напрямок не відбувається. Як ви вважаєте, у чому причина?

– Ключове слово тут – “масове”. Перекидання сил відбувається. Вони знімають свої сили з фронтів, але не полки та бригади цілком, а з цих полків і бригад беруть стомлені, але досвідчені батальйони, оснащені технікою, і перекидають на Курський напрямок.

Таких сил уже понад 5 тисяч. Тож ці події пов’язані.

Але Путін ставить завдання силовикам, щоб, по-перше, зупинити наше просування на Курському напрямку. І вони вже багато зробили для цього. Як ви знаєте, Сили оборони заходили і на територію Бєлгородської області на 10 кілометрів, але змушені були виходити, оскільки там діяли і FPV-дрони, й артилерія, і ракетне озброєння. Це серйозний чинник, який свідчить про те, що ми вже не маємо достатніх сил на цьому напрямку.

Тому я вважаю, що необхідно своєчасно ухвалювати важливі рішення, не захоплюючись ейфорією наступу на території РФ. Потрібно зосередитись на тому, щоб зупинити супротивника у просуванні на найважчих напрямках на сході.

Якщо після вирішення цього завдання залишаться сили та засоби, можна буде розглядати можливість операції на іншій території. Західні фахівці розглядають території РФ, які межують із Курською, але це може бути, наприклад, і Придністров’я.

Там у Росії мало військ, але найпотужніші склади з боєприпасами, з технікою. Все це туди звозили з усієї східної Європи, коли розвалювався Варшавський договір. А у нас на тому напрямку є відповідні сили. Аналітики кажуть, мовляв, якщо українці такі винахідливі, вони могли б провести козацькі рейди на кшталт тих, які свого часу проводили українські козаки.

Але наголошу: це міг би бути ефективний хід за наявності відповідних ресурсів.

– Я правильно вас розумію – ви вважаєте, що буферна зона може бути організована також на території Придністров’я?

– Назвіть хоч слоном, хоч бегемотом. Для нас важливо досягти там успіхів і покінчити з цією російською раковою пухлиною на території Молдови на кордоні з Україною. Крім того, це ще більше наблизить нас до переговорів на українських, а не російських умовах.