Військовий експерт Мельник: у війні близький перелом, армія Путіна втрачає потенціал. Інтерв’ю

У війні Росії проти України невдовзі настане черговий перелом. Він буде пов’язаний із надходженням військової допомоги від союзників у повному обсязі. Армія ворога може повністю втратити наступальний потенціал.

ЗСУ спочатку вирівняють баланс сил із противником, а потім отримають перевагу. Розуміючи це, ворог вже зараз готується не до наступу, а до оборони.

Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZREVATEL висловив співдиректор програм зовнішньої політики, координатор міжнародних проєктів Центру Разумкова, військовий експерт Олексій Мельник.

– Як ви оцінюєте поточну фазу війни? Як повідомляється, наразі військова допомога від наших партнерів не надійшла у повному обсязі. Які переваги в цій ситуації має противник?

– Доволі часто говорять про переломні моменти у війні – коли зміна ситуації в балансі сил примушує кожну із сторін переглядати свої плани. За цих три місяці можна умовно відзначити кілька переломних моментів. Насамперед це перші кілька днів, коли провалився російський бліцкриг. Потім було відведення російських військ із Київської та Чернігівської областей.

Наразі ми можемо говорити про те, що настає нова фаза війни або черговий переломний момент. Він полягатиме в тому, що в міру надходження до України важких озброєнь, у міру підготовки резерву в Україні може настати спочатку паритет, а потім не лише кількісна, але й якісна перевага на боці України.

Думаю, росіяни, принаймні на рівні військових, прекрасно розуміють, що в певний момент вони абсолютно втратять можливість наступального потенціалу. Тому на певних ділянках фронту російські війська будують оборонні укріплення. Вони не будуються, якщо сторона, що атакує, впевнена в тому, що вона буде розвивати наступ.

Зараз Росія намагатиметься використовувати цей діапазон часу, який вимірюється чи то в тижнях, чи то в місяцях, щоб реалізувати свою перевагу. Насамперед в артилерії, авіації, в засобах нанесення ракетних ударів.

– Артилерія, авіація, ракетні удари. Коли ми повною мірою отримаємо всю ту допомогу, яка анонсована, чи зможемо ми дійсно ефективно протистояти цій небезпеці?

– Передусім ми навряд чи отримаємо всю допомогу, яка нам необхідна. Тому що запит України значно більший, ніж можливості наших партнерів. Це відбувається з багатьох причин, не лише з політичних.

Це питання наявності такого озброєння загалом і наявності озброєння, яке можуть передати Україні. Навіть якщо воно є у наших партнерів, вони не можуть все віддати Україні і тим самим послабити свої оборонні спроможності. Особливо це стосується країн Балтії чи Східної Європи.

– А щодо ракетних та артилерійських ударів – ми зможемо краще тримати удар?

– Так. Те озброєння, яке зараз надходить до України, – це системи, які дають змогу завдавати ударів зі значно більшої відстані. Вони дозволяють діставати до російських цілей не лише у їхньому глибокому тилу, але й бити з відстані, де є мінімальний ризик ураження наших позицій. Це технологічні переваги західного озброєння.

Якщо ми отримаємо комплекси засобів контрбатарейної боротьби, засоби розвідки, системи, які дозволяють не лише ідентифікувати російську артилерію, але й передавати координати цілей у режимі реального часу для української артилерії, негайно завдавати удар у відповідь, це буде зовсім інша якість війни.

Зараз перевага Росії полягає в необмеженій кількості боєприпасів і кількості артилерії. Вона застосовує килимове бомбометання, плюс до цього додається авіація.

Якщо Україна зможе продемонструвати нову якість ведення війни, тоді нівелюється кількісна перевага противника. Дуже важливо також збереження життя наших військових та самої техніки від ворожого ураження.

– Речник Одеської обласної військової адміністрації Братчук заявив, що загроза висадження ворожого десанту в Одесі зберігається. Ви погоджуєтесь із такими оцінками?

– Це, мабуть, питання з цієї ж серії, що й про напад з боку Білорусі. Так, така загроза існує. У Росії є можливості для проведення такого десанту. Звичайно, вони зменшилися після знищення крейсеру «Москва», але вони зберігаються. Наразі, за оцінками наших військових та інших незалежних джерел, імовірність успішного висадження десанту доволі низька.

Те, що стосується носіїв крилатих ракет, – дійсно, це реальна загроза. Це загроза, якій Україна наразі не може ефективно протидіяти. Тому що відстань, з якої завдаються удари крилатими ракетами, поза зоною досяжності українських засобів ураження. На сьогодні це найбільша проблема. І саме тому Україна просить про надання зброї далекого радіуса дії, засоби протиракетної та протиповітряної оборони.

– Ви згадали про Білорусь. Міноборони Білорусі повідомило про те, що збройні сили почали тренування із переведення з мирного на військовий час. Також відомо, що там планують збільшити чисельність армії до 80 тисяч. Наразі армія налічує 65 тисяч, з яких 15 тисяч – цивільні. Як ви оцінюєте потенціал цієї армії?

– На мій погляд, Лукашенко не горить бажанням вступати у війну власними силами. Очевидно, що він би приєднався якоюсь кількістю своїх військ, якби російська «спецоперація» пішла б тим сценарієм, який планувався. Очевидно, він би побіг попереду російського паровоза, щоб долучитися до табору «переможців над нацизмом».

Оскільки ситуація змінилася, «щось пішло не за планом», як сказав Лукашенко, він вирішив зачекати.

Щодо мобілізаційних заходів на території Білорусі, то Лукашенко намагається розіграти ту саму карту зовнішнього ворога, що і Путін, щоб мобілізувати білоруське суспільство, принаймні ту його частину, яка йому довіряє чи коливається. Водночас ще більше закрутити гайки для того, щоб убезпечити себе від внутрішніх протестів. Крім того, він роздав зброю не лише військовим, а й МНС-никам. Він серйозно мілітаризує Білорусь і налаштовує людей на те, що навколо самі вороги.

Але є ще один важливий момент. Про нього говорять багато джерел, він підтверджується і моїми особистими контактами в Білорусі. У білоруському суспільстві доволі низький рівень підтримки більш активного входження Білорусі в війну. Є ознаки того, що, принаймні на рівні середнього й молодшого офіцерського складу, в білоруській армії немає ентузіазму щодо того, щоб воювати проти України.