Іван Семесюк: Ми всі довбой*би поголовно. Але у нас в серцях горить вогник свободи

Іван Семесюк: Ми всі довбой*би поголовно. Але у нас в серцях горить вогник свободи

Хлопчик Кай із казки «Снігова королева» не міг скласти слово «вічність» із крижин.

Хоч би що складав український художник, письменник і музикант Іван Семесюк, попри все, у нього виходять «свобода» та «любов». Навіть коли він складає їх зі слів, які пишуть із зірочками та маркують позначкою «18+». Навіть коли він з непроникним обличчям говорить, пише або співає про «соціально-культурне душнілово».

Висміювати те, що ненавидиш, легко. Семесюк має вдачу сміятися над тим, що любить. Почути від нього, що ми «задрочені кузнєчики і довбо*оби з вогником свободи» чомусь не образливо. Такий парадокс. Ця здатність подивитися на себе збоку вирізняє його голос на тлі пафосного хору.



«Так за*бали цим трєвожновалізним пі*дєжом, що уві сні я напав на Путіна, карочь. І побідив. Прокинувся та й сів медитувати на перемогу разом з котом», – написав він у Твіттері того дня, коли ми прийшли до нього на інтерв’ю.

Іще одна його властивість: чого б він не торкався, у нього виходить епос. Його погляд на світ – ширококутний об’єктив. Який захоплює і «пацанчиків на районі» – персонажів жлоб-арту. І українські містечка, які він наносить на культурну мапу країни в піснях гуртів «Пирятин» та Ukiez. І Платона з Арістотелем. І Будду. І кота Хлодвіґа. І все це створює нескінченний «історії плин».



Іван Семесюк розповів «Українській правді», чому вважає Україну балтійською країною, де шукати національну еліту, про що запитав би у Платона і Арістотеля, в чому метафізична сутність Зеленського, чому кіт Хлодвіґ не потребує українізації, його хазяїн не збиратиме тривожну валізку, а «бессмислєнне третє окошко» у військоматі – наша таємна зброя в боротьбі з Путіним.

«Любов, свобода і мусора – ось з цим треба розбиратися в Україні»

− У своєму світоглядному ток-шоу «Інструкція.ЮА» ви оголосили хрестовий похід з пошуків української ідентичності…

− Це не я, це наш копірайтер оголосив хрестовий похід. Я просто тихо займаюсь проповіддю очевидного і шукаю відповіді, яких немає, і вони ніколи не будуть знайдені в цьому проєкті.

Ліхтар Bosch EasyLamp, за супер ціною!
Забудьте про голаген! Ці LED лампи освітлюють на 500 метрів!

− Відповіді на які питання вам вже вдалося не знайти?

− Майже кожен гість артикулює тему свободи як цінності. Кожен розуміє її по-своєму, але всі говорять про це як про таке платонівське архе.

Далі тема любові. Люди теж по-різному її розуміють. Але ця тема присутня як великий символ, як така махамудра (на санскриті – «велика печатка» – УП) України.

І мусора. Ось з цим треба розбиратися в Україні. З мусорами, любов’ю і свободою.

 Якими є наші вади і чесноти?

– Ми задрочені, як кузнєчики, абсолютно, це прямо жесть якась. В цілому ж українці як і будь-який сучасний народ живе в соціально-культурному душнілові.

Ми всі довбой*би поголовно. Але у нас в серцях горить вогник свободи. Уявіть, отой довбой*б, а в нього ще й вогонь свободи в серці горить.

Тому такий п**дець і відбувається. Тому у нас така не дуже добре зорганізована держава. Така, здається, наче ось-ось на*бнеться. Але не на*обується чомусь. Оце є серединний шлях, який заповідав Шакьямуні (засновник буддизму – УП). Дай бог, щоб це подовше тривало.

– Визначимося з термінами. Хто такі довбой*би і що таке вогник свободи?

– Насправді довбо*бізм – це просто наша тваринна частина. А вогник – нібито небесна, янгольська, якщо оперувати символічними поняттями. Тварини в нас багато, хотілося б, щоб її було менше. Треба регульнуть трошечки в бік балансу і все буде добре.

 Є дві речі, про які всі знають, що вони мають бути, але не знають, де їх шукати. Це національна еліта і національна ідея. Пошуки тривають не перше десятиліття. Що тут не так, де засідка?

– А хто шукає? Всі пи**ять, але ніхто не шукає – це ж різні речі абсолютно.

Між тим, відповідь лежить на поверхні. Еліта – це ті, хто формує смисли, етичні вектори. В Україні еліта – це культура і армія. І ось синергія армії з культурою в смисловому полі може дати результат.

Військові наші – це люди звитяги. Люди культури переважно дегенерати, але і там вистачає воїнів духу. Там власне слід шукати еліту.

А національна ідея – це особиста свобода. Вона артикульована дуже добре в нашому фольклорі. Інша справа, люди не розуміють, що свобода – не самоціль, а інструмент для того, щоб стати суб’єктними, а не частиною реклами, трендів, брендів.

Практикуючих багато, просвєтльонних мало. Ось в чому проблема. Нам всім треба набувати суб’єктності. Ставати автономними від соціально-культурного душнілова.

Електрочайники з гарантією! Швидка доставка, найнижчі ціни!
Фітнес-браслет нового покоління! Безліч функцій, супер ціна

 Де ми зараз на цьому шляху?

– Саме в пошуках суб’єктності. Про це нарешті почали говорити історики, які звертають увагу на втрачені плями. Це українське Середньовіччя, абсолютно європейське. Його починають проговорювати.

Є програма «Інструкція.ЮА», в котрій теж постають ці питання – хто такий українець, на хр*на потрібна Україна. Саме так, а не в чому національна ідея. Вигадати її неможливо – вона або проявляється, або не проявляється. Якщо не проявляється, цей проєкт перемелюється історичним смислоуборочним комбайном.

Скільки прекрасних проєктів забуто. Нема. А скільки існує – як Китай. Або як європейський проєкт – із заснування Риму фактично.

І Україна – частина цього світу. Своєрідна, фронтирна, але з усіма його цінностями. І нам треба повернутися додому. Не тому що Європа комфортна, успішна. Навіть якщо це буде найнеуспішніше місце на Землі, це наш дім. Туди треба повернутися і робити його кращим. Ось і вся наша національна ідея.

Залиште свій коментар



Loading...