Був у полоні 29 місяців: захисник України після повернення додому розповів, яка новина його здивувала найбільше

Морський піхотинець Дмитро Селютін у квітні 2022 року потрапив у полон у Маріуполі та пробув у неволі 29 місяців. Його мати захворіла після перенесеного горя, але поборола хворобу, стала волонтеркою.

Про це йдеться у сюжеті кореспондентки ТСН Наталії Нагорної.

Собака Афіна готується до зустрічі з господарем. Від часу їхньої останньої зустрічі минуло 29 місяців.

ТСН з Дмитром познайомилася ще 2020 року в селі Водяне на околиці Маріуполя. 22-річний бойовий медик на позивний «Док» демонстрував нам, як виховує окупантів за допомогою великої колонки. В жовтні 2021 року у Дмитра з’явилося цуценя.

Мама Дмитра Наталя Афіну полюбила заочно. І навіть передавала їй подарунки, як ось цей рожевий жилет, щоб улюблениця сина не мерзла в окопі.

У квітні 2022 року Дмитро разом з побратимами намагався вирватися на «Уралі» з оточеного Маріуполя. Машину підбили під час обстрілу. Група потрапила в полон. Взяти з собою Афу Дмитрові не дозволили. Собака загубилася в Маріуполі.

Від Дмитра не було жодних новин. Мама вирішує – поверне сина і знайде пса. Вона шукала Афіну в окупованому Маріуполі і в липні 2023 року їй скинули відео. Наталя не сумнівалася – це собака її сина. Вона знайшла людей, які погодилися за гроші довезти собаку через Росію, Латвію, Литву та Польщу. Вони зустрілися в Хелмі – на кордоні з Україною.

«Тремтіло все всередині, я розуміла, що буду обіймати частку свого сина», – згадує жінка.

Афіна повернулась в родину вагітною і незабаром народила 6 цуценят. Усі чекали на повернення з полону Дмитра. Перші обійми дістаються молодшій сестричці Олександрі, за нею Дмитра нарешті цілує бабуся.

«Дуже багато прикрих новин, дуже багато хлопців, в яких ми сподівалися, що вони живі, вони загинули. Дуже багато тих, хто ми думали, що загинули, вони живі, навпаки. Мене здивувало, що наші наступили на Курськ. Саме Курський напрям був для нас новиною вау. Тому що ми, як військові, розуміємо, що таке наступ на ворожу територію», – каже Дмитро.

В полоні його тримали 29 місяців, бо він медик за освітою – лікував побратимів у буцегарні. Поки Дмитро був у полоні, його мама боролася не лише за нього, а й за себе.

«Я пройшла 6 хіміотерапій, після 4-ї хотіла зупинитися, я мушу витримати заради сина, я казала і кажу, що мені легше, аніж там йому», – згадує жінка.

Наталя пригадує – після стількох обмінів вона впадала у відчай, бо сина все не міняли та не міняли, але зараз нарешті каже родинам полонених те, що так часто чула сама.

«Вірити, надіятися і сподіватися тільки на найкраще, молитися, боротися, це обов’язково, нагадувати, ми мусимо, це наш обов’язок», – каже жінка.

Дмитро ще деякий час буде на реабілітації, але затримуватися надовго не планує – має занадто грандіозні плани.

«Так, я ще там, у неволі, я сказав, що в мене батько капітан, а я хочу його переплюнути. Я буду мінімум майором. І зараз, після закінчення реабілітації, я буду їхати вчитися, здобувати офіцерське звання і продовжувати роботу в медичній сфері наших великих ЗСУ. І я сподіваюся, можливо, наступна наша зустріч, якщо десь і станеться, я вже буду не з личками, а з ромбіками», – каже Дмитро.